Я щось неочікувано зробила cтрибок у розумінні власної глибини. Потужний і, здається, довго прихований. І після цього стрибка перше, що хочеться — це набити психічно здоровим людям їбучку. А потім трохи попускає, і вже можна думати, відчувати, розкладати все по поличках.
Сьогодні говоритимемо про онтологічний рівень.
Є думки — їх можна передумати. Є установки — їх можна перезаписати. А є штуки, які сприймаються мозком як «так працює світ». Типу: небо блакитне, трава зелена, я — вонючка. Умовно. Ха-ха.
Це вже не просто думка. Це реальність, яка не ставиться під сумнів, бо не усвідомлюється. І поки не дістанеш її з-під шкіри — нічого з нею не зробиш.
Є така практика — EMDR. Через активацію обох півкуль мозку (в моєму випадку — рух очима вліво-вправо під ковдрою) можна дістатись до глибинних спогадів і відчуттів. Я занурююсь у медитативний стан, візуалізую, дозволяю собі думати і відчувати — без контролю.
І знаєш, там цікаво.
Спочатку я вивчала тіло. Чому так боляче дивитись людям в очі? Чому навіть нейтральний погляд викликає тривогу? Чому чийсь сміх за спиною автоматично стає «це з мене»?
Очевидно, що я на підсвідомому рівні відганяю ці думки — ще до того, як сором навіть встигає зацвісти. Не даю йому простору. А потім така: «О, терапія працює!» Ніфіга. Це як бити себе лінійкою по пальцях за кожну помилку — типу діє, але загалом веде не туди.
Бо ключ до цих емоцій — не контроль. А любов, прийняття і простір.
Під ковдрою, в спокої, я почала шукати: що я відчуваю прямо зараз? Давала собі фантазувати, малювати уявою, питати себе. І, звісно, консультувалась з ChatGPT, бо іноді потрібен хтось, хто просто буде питати «а що ти зараз?» — і це допомагає зануритись глибше. Він не терапевт, але іноді хороший співрозмовник.
І от що я знайшла.
«Не розмовляй з тими, з ким не спілкуються інші.»
Іронія? Найсильніший ефект вона має на мене саму. Бо я — ця «людина, з якою не спілкуються». І з цього місця ростуть інші установки: «я нецікава», «зі мною щось не так», «мене не хочуть». Бо система підкріплює себе, аби вижити.
Ознака одна: навіть під медикацією — болить.
А ще — коли робиш вправу «16 перших асоціацій» на якесь бажання, яке не реалізується. Наприклад, я думаю «піти на роботу» — а у відповідь: габела, смерть, жах, біль. Очевидно, установка сидить десь дуже глибоко. І її не обійдеш «афірмацією».