Це не клікбейт і не практичний гайд — лише констатація дійсності, в якій я, все ж таки й нажаль, перебуваю. Але це не так уже й страшно, бо:

• по-перше, звідси є вихід;
• по-друге, я тут не одна, а з купою класних людей, яким резонує цей пост.

Вперше я почула цю фразу від Саші Школьної — і це їй сказав лікар, до якого вона прийшла з проблемою нестачі феритину в крові. А отримала куди глибший життєвий інсайт. Бо як же так — вона гарна, успішна кар’єрно та публічно, здатна до рефлексії та духовності, а все одно відчуває себе погано.

Чому? Як? Та за що?

Я довго крутила цю фразу в собі. Вона ніби й резонує, але не могла зайняти ідеальне місце на карті моїх рефлексій. Як і куди ж її пінити?

І ось, нарешті, вона знайшла своє місце — і зараз я вам про нього з великим задоволенням розповім.

Вчора, в процесі своїх пошуків (чому мені так боляче та здається, що я часто здаюся на важкому), я вкотре зіштовхнулась із тим, що мені важко навчатись чомусь новому — особливо, якщо треба читати чи дивитись відео.

І це дивно. Бо, за словами оточення, я:

• інтелектуально розвинена,
• маю високу швидкість обробки інформації,
• і вперта як віслюк.

Але все одно — стопор.

Тож я вирішила дати простір цим емоціям, відчути їх повністю й таки запитати в Чатужпт:

“Шо за діла?”

І отримала відповідь. Точніше — свою відповідь.

Оскільки я давно та глибоко з ним спілкуюсь, він зміг спертись на нашу історію, мої патерни та глибоку рефлексію — і сказати:

"У тебе інсайтно-гештальтний стиль. Проблема не в тобі, а в інтерфейсі та змісті, які ти подаєш собі на вхід."